Ти дуже гарна і про це знають всі, знаєш ти, знаю я — і це змушує мене бути
нав’язливим…
І я розумію, що так не повинно бути, що це викликає в тебе, якщо не огиду, то,
принаймні, велику відразу…
І ми з тобою могли би бути у в’язниці кохання ідеальними довічними в’язнями…
Та ми не знайшли дороги туди, і тому не були там жодного дня, жодної хвилі,
жодної миті, жодного разу…
Я не цікавлю тебе і в цьому не винен я, не винна ти, і ми з тобою разом у цьому
також не винні…
Просто я не можу раптом стати прекрасним принцем, а ти не можеш мене покохати з примусу…
Але я точно знаю, що в мене це не примха, не ілюзія, не самообман,
не рефлекси тваринні…
Але ти точно знаєш, що ніколи не будеш моєю… Ну й бог з ним…
Я це якось переживу, я це якось винесу…
Я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не за мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив…
В тобі стільки природньої сили, що вистачить на десяток перших красунь цієї
планети…
І ця сила всмоктує мене, вона затягує, наче чорний, пекельний, страшний
чорторий…
І я вже майже зовсім загинув, я вже намертво заплутався у цих твоїх солодких
тенетах…
Але, вибач, ця історія занадто банальна і цей сюжет неймовірно затертий,
бо він також занадто старий…
Гаразд, я зникну з усіх твоїх горизонтів, я не перетну жодної твоєї життєвої
лінії…
Шкода… Але що я можу вдіяти? Ти мала вибір і зробила його не таким,
яким би я хотів його бачити…
Однак, мені не звикати — я вже не вперше у своєму житті щось різко і радикально
змінюю…
Погано тільки одне — що я ніколи не зможу тобі так само віддячити…
Тобі тим самим віддячити…
Бо я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не за мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив…
Але може колись ти раптом засумуєш і почнеш згадувати мій номер телефону…
Ти дзвонитимеш у мої двері, ти серед ночі плакатимеш під моїми вікнами…
А я почну психувати, я кричатиму тобі - іди геть! Негайно повертайся додому!
Якщо в мені й були якісь почуття, то їх більше немає - вважай їх безжалісно
вбитими…
Але це буде потім, це буде колись, а поки я намагаюся назавжди з тобою
прощатися…
Виходить погано, але ж ти знаєш, що в нас із тобою ніколи нічого не виходило
добре…
Тримаю тебе за руки, дивлюсь у твої очі й не можу ніяк від них відірватися…
І прошу поцілунку… Одного… На прощання… Розбий насолодою горе…
А я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не за мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив…
TanyaRADA пишет:
- спасибо! От Души!!! ( Улыбаюсь...)все так!!!Liza пишет:
Любимая песня моей мамы