Листопад | 2006

Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі.
Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують.
Свідомість їх не потрібна нікому й кохання приречене в світі тварин,
З якого постала Людина, на неї ти так не дивися, вона ще дитина!
Прийшов листопад і раптом ти зрозумів, що не маєш снів
З тих пір, як твоя крів отруєна ядом стріл.
Щоночі тіло твоє вмирає, душа тікає й проникає
За стіни багатоквартирних домів, у шоці від того, що діється з нами…
І знов забуває, куди вертає, фізичне тіло собі шукає
У світі тварин, потоці машин, поганих пісень, сумних очей,
Картин, від яких псується крів. А може, це просто прийшов листопад,
А ти ще не звик до природніх змін? А може, тебе вже нема?
Не треба спішити жити, раптом прокинутися й зрозуміти
Усе, що ся діє навколо, побачити в новому цвіті
Стільки ясних очей, красивих людей, пісень, що гукають жити
Наших дітей у майбутній день, обняти й благословити!..
Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі.
Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують.
Вони замовкають, поволі зникають, пісні забуваються, люди лишаються
В стінах багатоквартирних домів, з яких вже ніколи на Світ не вертаються!

Поэты сочиняют песни, не теряя времени своего на земле.
Системы работают, их следят, покупают, осуждают, лечат.
Сознание их не нужно никому и любовь обречена в мире животных,
С которого встал человек, на него ты так не смотри, он еще ребенок!
Пришел ноябрь и вдруг ты понял, что не имеешь снов
С тех пор, как твоя кровь отравлена ядом стрел.
Каждую ночь тело твое умирает, душа убегает и проникает
За стены многоквартирных домов, в шоке от того, что творится с нами…
И вновь забывает, куда возвращает, физическое тело ищет себе
В мире животных, потоке машин, плохих песен, грустных глаз,
Картин, от которых портится кровь. А может, это просто пришел ноябрь,
А ты еще не привык к естественным изменениям? А может, тебя уже нет?
Не надо спешить жить, вдруг проснуться и понять
Все, что ся действует вокруг, увидеть в новом цвете
Столько ясных глаз, красивых людей, песен, зовут жить
Наших детей в будущий день, обнять и благословить!..
Поэты сочиняют песни, не теряя времени своего на земле.
Системы работают, их следят, покупают, осуждают, лечат.
Они замолкают, медленно исчезают, песни забываются, люди остаются
В стенах многоквартирных домов, из которых уже никогда на Свет не возвращаются!