Жива | 2019

Скільки думок, скільки непрошених
Скільки зерна та не пророщено

Скільки думок, скільки непрошених
Скільки зерна та не пророщено
Скільки машин назавжди зламаних
Скільки людей на моїй пам'яті
Я обираю собі вбрання
Ти з нею бачишся востаннє

Ти не впізнаєш мене
В мене кольорові сни тепер
А в очах глибина від блакитних озер
Ти не впізнаєш мене
Кров немов гаряче золото
А тепер прощавай, нас не бачить ніхто

Люди встають і одягаються
Люди назад не повертаються

Ти не впізнаєш мене
В мене кольорові сни тепер
А в очах глибина від блакитних озер
Ти не впізнаєш мене
Кров немов гаряче золото
А тепер прощавай, нас не бачить ніхто

З холодними долонями ти
А я жива
Жива і не залізна
Цій душі в твоїх долонях тісно

Ти не впізнаєш мене
В мене кольорові сни тепер
А в очах глибина від блакитних озер

Сколько мнений, сколько непрошеных
Сколько зерна и не пророщено

Сколько мнений, сколько непрошеных
Сколько зерна и не пророщено
Сколько машин навсегда сломанных
Сколько людей на моей памяти
Я выбираю себе наряды
Ты с ней видишься в последний раз

Ты не узнаешь меня
У меня цветные сны теперь
А в глазах глубина от голубых озер
Ты не узнаешь меня
Кровь словно горячее золото
А теперь прощай, нас не видит никто

Люди встают и одеваются
Люди назад не возвращаются

Ты не узнаешь меня
У меня цветные сны теперь
А в глазах глубина от голубых озер
Ты не узнаешь меня
Кровь словно горячее золото
А теперь прощай, нас не видит никто

С холодными ладонями ты
А я жива
Живая и не железная
Этой душе в твоих ладонях тесно

Ты не узнаешь меня
У меня цветные сны теперь
А в глазах глубина от голубых озер