Зупини час | 2019

А може так не треба, чи варто зупинитись на мить або заплющити очі та вниз не дивитись
Не хочу стати я сірою тінню безмовною з холодними стінами думками ділитись
До самої прірви, до згубного краю ступаю, ногами міряю страх
Та я ще не певний, чи знову повірю словам, що тремтять на губах:
Зупини час. Скільки лишилося нам?
Прожени біль. Знову між нами стіна…
Зачинені двері, застиг погляд на стелі, так дивно, як лунко годинником тікає
пульс
І не так вже й цікаво, що стане відтепер, і не важливо не скільки чи впаду або
зірвусь
До самої прірви, до згубного краю ступаю, ногами міряю страх
Та я ще не певний, чи знову повірю словам, що тремтять на губах:
Зупини час. Скільки лишилося нам?
Прожени біль. Знову між нами стіна
Мій біль стане стіною, спробуй розбити, якщо є сили
Не зупинили, час тікає, ще ближче до прірви, а ми не змінили нічого,
лишилася крихта остання до згубного краю, не вірю, не знаю…
І далі ступаю, на жаль, не помічаючи сенсу, наче згасаю

А может так не надо, стоит остановиться на мгновение или закрыть глаза и вниз не смотреть
Не хочу стать я серой тенью безмолвной с холодными стенами мыслями делиться
До самой пропасти, до пагубного края ступаю, ногами меряю страх
Но я еще не уверен, снова поверю словам, дрожащим на губах:
Останови время. Сколько осталось нам?
Прогони боль. Снова между нами стена…
Закрытая дверь, застывший взгляд на потолки, так странно, как лунка часами убегает
пульс
И не так уж и интересно, что станет отныне, и не важно не сколько ли упаду или
сорвусь
До самой пропасти, до пагубного края ступаю, ногами меряю страх
Но я еще не уверен, снова поверю словам, дрожащим на губах:
Останови время. Сколько осталось нам?
Прогони боль. Снова между нами стена
Моя боль станет стеной, попробуй разбить, если есть силы
Не остановили, время убегает, еще ближе к пропасти, а мы не изменили ничего,
осталась крошка последняя к пагубному краю, не верю, не знаю…
И дальше ступаю, к сожалению, не замечая смысла, словно угасаю